Мокша – один із найбільших фіно-угорських народів світу, який не має власної державності. На жаль, через значний рівень атомізації та відчуженості етносу, його асиміляції та змосковщення на сьогодні позбавлений навіть автономії у складі так званої РФ.

Мокша (також: мокшани, мокші) – фіно-угорський народ, який проживає у басейні річок Цна, Мокша, Сура і Хопер, а саме в адміністративних межах Республіки Мордовія, Пензенської, Рязанської, Саратовської та Тамбовської областей. Під час Всеросійських переписів населення мокшан навмисно записують під екзонімом «мордва», поєднуючи в одну національну групу (етноспільноту) з ерзянами, що ускладнює підрахунок обох народів. А проте, загальна кількість мокшан на сьогодні оцінюється від 500 000 до 1 500 000 осіб по всьому світу. Така статистика кількості полягає у складності чесного й точного підрахунку мокшан, яких частіше зараховують до «мордви» чи росіян.

Мокшанська мова – фіно-угорська мова так званої волзької групи, одна з трьох державних мов Республіки Мордовія, поряд з ерзянською та російською. Мокшани здебільшого сповідують християнство (православ'я і лютеранство), проте з кожним роком зростає кількість тих, хто дотримується традиційних вірувань, об'єднаних етнографами терміном «мокшень кой».

На території Російської Федерації та на еміґрації Мокшанський національний рух перебуває у зародковому стані, багато діячів перебувають у глибокому підпіллі через небезпеку бути репресованими або депортованими. Основну місію з відновлення самосвідомості народу взяв на себе створений у 2022 р. у Будапешті Комітет представників народу Мокша (на еміґрації). Його основною метою є відродження національної самобутності, мови, культури, історичної пам'яті та традицій із подальшим створенням суверенної держави мокшанського народу – «Мокшень Мастор».

Мокші мають досвід державності – (Мокшонь) Мурунзань Кірді на чолі з власними правителями (каназорами) з династії Мордванів: Пуреш, Нарчат та ін (вони ж – відомі з арабських хронік як Мордукани). Впродовж IX-XIII ст. центрами племінної влади були спочатку місто Єлатьма, а пізніше – Нороньщашть (нині село Наровчат Пензенської області). Про існування мокшанської державності свідчать Лаврентіївський літопис 1228 р., Аннали Вейверлейського монастиря 1239 р., праці Ґійома де Рубрука «Itinerarium fratris Willielmi de Rubruquis de ordine fratrum Minorum, Galli, Anno gratia 1253. ad partes Orientales», Джованні дель Плано Карпіні «Historia Mongalorum quos nos Tartaros appellamus», Рашида ад-Діна «Jāmiʿ al-tawārīkh» і Роджера Бекона «Opus Majus», що розповідають про історію Батиєвого вторгнення у Поволжя, Подніпров'я та Центральну Європі, а також життя сусідніх народів.

Однак після різних історичних подій, мокшанський народ опинився під впливом і у складі Московського князівства, а після – Російської імперії, СССР, а тепер РФ. Протягом усього цього часу мокшани зазнавали етнічних чисток із боку колонізаторів, спроб знищити історичну пам'ять, національну культуру, мову та ідентичність, які все ж таки продовжують зберігатися, головним чином у сільському середовищі. Мокшани здійснювали численні спроби здобути свою незалежність від московського впливу, починаючи з участі у Разінському повстанні, закінчуючи діяльністю організації «Масторава» наприкінці 1980-х і початку 1990-х рр. Однак усі вони були невдалими, учасники покарані у різний спосіб або змушені залишити місце проживання, виїхавши до Європи.

Загалом історію Мокшанського національного руху, метою якого є самовизначення народу, можна умовно розділити на чотири етапи: зародження (з середини XIX ст. і до Другої світової війни), становлення (1988-2012), занепад (2013-2021) та сучасність (від 2022). Усі перелічені стадії супроводжувалися переслідуваннями мокшанських просвітників й активних діячів національного руху як у Російській імперії, так у СССР й у сучасній РФ. Проте в той же час Москва завжди обдаровувала тих із мокшан-пристосуванців, хто ставав її слухняним інструментом у процесі асиміляції через «мордвинізацію», як колишній глава Республіки Мордовія Ніколай Мєркушкін чи Пьотр Тултаєв.

Саме з метою перервати ланцюг попередніх невдач і пасивності русифікованих одноплемінників представники мокшанської діаспори об'єднали свої зусилля, сформувавши Комітет на еміґрації. Головною причиною стало агресивне воєнне вторгнення Росії в Україну наприкінці лютого 2022 р. Комітет представників народу Мокша (на еміграції) продовжив естафету, розпочату ще «Масторовою» і домагатиметься незалежності від нинішньої РФ. У мокшан, як і у багатьох народів, з'явилася історична можливість для набуття свободи від Москви. На початку літа 2023 р. вказана організація розширилася й оновила назву, ставши Мокшанським національним комітетом. До його складу також увійшли члени підпільного руху опору з Мордовії, Пензенської, Тамбовської та Саратовської областей.